• (044) 222-88-32
  • (097) 785-36-96
Факти про ІВ
Успешные рекламные кампании популярных ТМ
Корисне
  • Предварительный поиск на тождество и сходство торговой марки проводится по специальным закрытым базам данных Укрпатента
  • Для начала работы по регистрации торговой марки Вам необходимо заполнить анкету и доверенность, бланки которых мы
  • Регистрация торговой марки в Украине и регистрация торговой марки за рубежом - отдельные процедуры
  • Торговой маркой могут быть, в частности, слово (слова), изобразительные элементы (рисунки), комбинации слов и рисунков

Особливості відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності в соціальних мережах

Автор: Автор: Ильчук Марта, юрист патентно-юридического Агентства «ГОЛДМАРК»

Проте, з розширенням нових можливостей та інформатизацією суспільства, розширюється й кількість порушень авторських прав у зазначеній сфері, тому досить актуальним є питання дотримання авторських прав користувачами Інтернет - простору.

Відповідно до п. 9. ч. 3 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», право на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами шляхом подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором, є виключним правом автора (чи іншої особи, яка має авторське право).

Зі змісту даної норми можна прийти до висновку, що розміщення творів в мережі Інтернет є правомірним лише з дозволу автора (чи іншої особи, яка має авторське право). Таке твердження підтверджується Постановою Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» від 4.06.2010р. №5, відповідно до п. 31 якої, розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є поданням творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором, тобто таке розміщення є правомірним лише з дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право.

Ситуація щодо порушень авторських прав в Інтернеті набагато ускладнюється, якщо мова йде про порушення, які мають місце в соціальних мережах. Більшість із нас не уявляє свого життя без соціальних мереж. Це невід’ємна частина нашого життя. Там ми дивимося фільми, слухаємо музику, читаємо, обмінюємося інформацією, потік якої проконтролювати та відфільтрувати просто неможливо.

Так, в наших реаліях відслідкувати правомірність розміщення творів в мережі Інтернет вельми складно. Основною проблемою захисту авторських прав в мереж Інтернет є неможливість встановити та ідентифікувати особу порушника та відповідача у справі. 

І якщо в разі порушення авторських прав на конкретному веб - сайті українського сегменту Інтернет, дані про власника контенту реально отримати через адміністратора системи реєстрації та обліку доменних імен (принаймні у судовому порядку), то у випадку неправомірного розповсюдження творів в соціальних мережах, встановити особу правопорушника досить важко.

Тим паче, беручи до уваги приналежність більшості найпопулярніших соціальних мереж в Україні (Вконтакте, Одноклассники, Facebook, Instagram) до іноземного Інтернет-сегменту, то можливість встановлення особи порушника та притягнення його до відповідальності виявляється ще більш організаційно складною.

Тому актуальність питання юридичної відповідальності за неправомірне розміщення творів в мережі Інтернет пояснюється наступними причинами:


-  відсутністю в українському законодавстві чіткого нормативного регулювання Інтернет – сфери;
- Інтернет – це всесвітня мережа, тому регулювання такої сфери відбувається як нормами національного права, так і міжнародними нормами та законами інших держав. Крім того, на даний момент відсутні єдині правила регулювання Інтернет - сфери, які були б уніфіковані всіма державами-учасниками Інтернет співтовариства;
- установлення тотального контролю над мережею Інтернет та над інформацією, яка ним передається видається недоцільним та неможливим.

То хто все ж таки має відповідати за неправомірне розміщення творів в соціальних мережах?

З метою більш глибокого аналізу, звернімося до Правил окремих соціальних мереж:

  1. Вконтакте.

Згідно п.п. 7.1.3. Правил Вконтакте, Користувач, розміщуючи на Сайті контент, що належить йому на законних підставах, тим самим надає іншим користувачам невиключне право на його використання шляхом огляду, відтворення (в тому числі, копіювання), переробку (в тому числі, на роздруківку копій) та інші права виключно з метою некомерційного використання, окрім випадків, коли таке використання завдає або може завдати шкоду охоронюваним законом інтересам правовласника.

Також варто звернути увагу, що таке використання контенту з метою некомерційного використання допускається лише при умові збереження всіх знаків авторства (копірайт) або інших відомостей про авторство, збереження імені автора та збереженні твору в початковому його вигляді.

Відповідно до п.п. 6.3.5. Правил Вконтакте, Користувачам забороняється незаконно завантажувати, зберігати, публікувати, розповсюджувати, надавати доступ та іншим шляхом використовувати інтелектуальну власність інших Користувачів та третіх осіб.

Користувач несе особисту відповідальність за будь-яку інформацію, яку він розміщує на Сайті та повідомляє іншим Користувачам.

Як бачимо, адміністратори знімають із себе відповідальність за порушення авторських прав, що матимуть місце на їх сайті, перекладаючи її повністю на самих Користувачів соціальної мережі.

Враховуючи всі особливості функціонування соціальних мереж, така позиція вважається логічною та доречною.

Проте, беручи до уваги технічні можливості адміністраторів сайту (в п.п. 7.2.2. Правил Вконтакте також зазначається, що Адміністрація Сайту може, але не зобов’язана проглядати Сайт на наявність забороненого контенту, і може видаляти або переміщувати (без попередження) будь-який Контент або користувачів на свій власний розсуд), не можна залишати власника ресурсу осторонь порушень, які мають місце на його Сайті.

Крім того, досить часто трапляються випадки, коли власники ресурсу, покриваючи порушення, ігнорували будь-які претензії правовласників та вимоги видалити незаконно розміщені твори.

Деякі положення щодо захисту об’єктів інтелектуальної власності містяться також в Правилах розміщення рекламних оголошень Вконтакте.

Так, відповідно до п. 4.5. Правил, реклама результатів інтелектуальної діяльності дозволена тільки при наявності відповідних документів, що підтверджують права на використання результатів інтелектуальної діяльності. Документи і посилання на рекламне оголошення можна відправити в Службу підтримки Сайту.

  1. Facebook.

Політика Facebook базується на зацікавленості даної соціальної мережі в тому, щоб допомагати користувачам і організаціям захищати їх права на інтелектуальну власність. Положення про права та обов'язки користувачів Facebook не допускає розміщення матеріалів, що порушують права на інтелектуальну власність третіх осіб, включаючи авторські права і права на знаки для товарів і послуг.

В декларативних нормах співтовариства Facebook вже міститься стаття з назвою «Інтелектуальна власність», зміст якої звучить наступним чином: «Перш ніж публікувати матеріали на Facebook, переконайтеся, що маєте на це право. Дотримуйтесь авторських прав, прав на торговельні марки і будь-яких інших прав.».

Слід звернути увагу на п.1 ст. 2 Положення про права та обов’язки користувачів Facebook, в якому зазначається, що при поширенні матеріалів та інформації, користувачі повинні надати відповідні дозволи або глобальні ліцензії на всі матеріали, на які поширюються права інтелектуальної власності. Щоправда, під сумнівом залишається дієвість такої норми на практиці функціонування соціальної мережі.

Крім того, адміністрацією Сайту заздалегідь передбачені інструменти для допомоги в захисті прав на інтелектуальну власність. Для отримання додаткової інформації діє спеціальна сторінка довідкового центру з питань порушення прав інтелектуальної власності. Активною є також форма звернення до Адміністрації сайту з метою повідомлення про порушення авторських прав. В результаті розгляду такого повідомлення, адміністрація Facebook обов’язково повинна видалити неправомірно розміщений твір.

До систематичних порушників, передбачено застосування санкції у вигляді блокування їх аккаунта.

Варто зазначити, що Правилами Facebook передбачено також право порушників, які вважають, що їх матеріали неправомірно були видалені з причини порушення авторських прав третіх осіб, на оскарження таких дій Адміністрації Сайту.

  1. YouTube.

Захист авторського права - важливий аспект діяльності всієї спільноти YouTube, де передбачена наявність та функціонування спеціального Центру із захисту авторських прав.

Один із принципів Співтовариства YouTube проголошує: «Дотримуйтесь авторських прав. Завантажуйте тільки створені Вами відео і ті ролики, на використання яких у Вас є дозвіл».

Крім того, на сервісі Youtube наявний механізм для можливості контролю своїх авторських прав на контент, за допомогою якого можна здійснити наступні дії:


- відправити повідомлення про передбачуване порушення авторських прав;
- подати зустрічне повідомлення;
- відправити запит на видалення контенту, в якому незаконно використовуються Ваші матеріали;
- відправити запит на відновлення, помилково видаленого відео;
- відправити заперечення;
- відкликати претензію, скаргу, тощо.

Також, варто відмітити, що на YouTube відео публікується за ліцензією «Creative Commons». 

Окрема увага приділяється захисту знаків для товарів і послуг. Так, використання чужої ТМ в тегах або назві відео може не бути порушенням. Однак, якщо у Вашому профілі або відео відображено певний зміст, через який глядачі можуть помилково припустити, що власник ТМ створив або профінансував цю сторінку, швидше за все, це визнають як порушення прав власника на ТМ. В таких випадках, спірний контент може бути видалено. Тому при виборі імені користувача або додаванні відео важливо пам'ятати про права третіх осіб на знаки для товарів і послуг.

Щодо відповідальності за порушення прав на знаки для товарів і послуг, то позиція YouTube наступна: «YouTube не може виступати в якості посередника при вирішенні спорів, пов'язаних з ТМ, між користувачами і власниками знаків для товарів і послуг». Тому Адміністрація ресурсу настійно рекомендує власникам ТМ вирішувати спори безпосередньо з користувачами, що розмістили спірний контент. Така взаємодія може привести до більш швидкого вирішення суперечки зі сприятливим результатом для власника, для користувача, який завантажив контент, і для спільноти YouTube в цілому, і може бути досягнута шляхом надсилання особистого повідомлення або скарги користувачеві. 

Однак, якщо дійти згоди з користувачем спірного аккаунта так і не вдасться, скаргу можна буде оформити через заповнення спеціальної форми заявки та відправити Адміністрації YouTube. Після надходження такої скраги, YouTube проведе власне розслідування і видалить спірний контент, якщо порушення буде підтверджено.

Отже, як бачимо, майже в усіх розглянутих соціальних мережах наявні превентивні саморегулівні заходи для запобігання порушенням прав інтелектуальної власності та механізми підтримки.

Проте, що стосується відповідальності, то жоден ресурс не береться відповідати за порушення, що сталися на їх просторах. Така позиція вважається виправданою та поширеною за кордоном, і бере свій початок ще з 1998р., коли в США був прийнятий Закон «Про авторське право в цифрову епоху» (Digital Millenium Copyright Act), який встановив так званий режим «повідомлення-видалення» для компаній, що надають послуги передачі і зберігання даних та доступу до Інтернету. Постачальники вищезазначених послуг звільняються від відповідальності за порушення авторських прав, що відбулося шляхом передачі об'єктів авторських прав за допомогою таких послуг. Наприклад, інтернет-провайдер не несе відповідальності за порушення авторських прав шляхом несанкціонованої передачі через його мережу об'єктів авторського права. Також відповідальність не несуть і сервіси, існуючі на основі користувальницького інформаційного матеріалу, такі як соціальні мережі (Facebook, Twitter, LinkedIn), сервіси відео-хостингу (Youtube, Vimeo).

Однією з додаткових умов для обмеження відповідальності є необізнаність таких ресурсів про те, що розміщена інформація порушує авторські права третіх осіб. Крім того, соціальні мережі та інформаційні сервіси не отримують безпосередньої матеріальної вигоди від дій, що порушують чужі авторські права.

Цікавим та показовим є приклад із практики. Так у 2007 році американська медіа компанія Viacom подала позов до YouTube з вимогою відшкодувати більше одного мільярда доларів збитків, понесених внаслідок того, що YouTube дозволяє користувачам завантажувати на свій сервіс відео без згоди позивача. Viacom стверджувала, що понад 150 тисяч відео з її програмами були завантажені на YouTube і переглянуті користувачами більше 1,5 мільярда разів. У 2010 році суд відхилив позов Viacom на тій підставі, що спільного знання про факт завантаження несанкціонованого контенту недостатньо для залучення останнього до відповідальності. Також, на думку суду, не можна змусити YouTube перевіряти всі файли відео на предмет дотримання авторських прав, так як це суперечить духу DMCA. 

Враховуючи вищезазначене, позиція соціальних мереж щодо відповідальності є логічно довершеною та доречною. Однак, не варто зовсім нівелювати роль інформаційних ресурсів та соціальних мереж у відносинах із правовласниками та порушниками. Доцільно було б передбачити відповідальність таких ресурсів, наприклад, в разі невиконання ними обов’язку щодо видалення спірного контенту або ж ігнорування претензій і скарг. 

В Україні позиція на дане питання дещо відрізняється. Відповідно до ст. 40 Закону України «Про телекомунікації» оператори, провайдери телекомунікацій не несуть відповідальності за зміст інформації, що передається їх мережами. Подібні норми власники соціальних мереж та файлообмінників і прописують у своїх Правилах. Відповідальність за таку інформацію несуть користувачі, які її розміщують.

Проте, в Україні загальне розуміння щодо недоцільності відповідальності інтернет-провайдерів та реєстраторів доменних імен за порушення авторських прав при використанні їх послуг, поки не поширило свою сферу дії на такі веб-сервіси, як відеохостінги, форуми, соціальні мережі. 

Чітка позиція держави щодо даного питання відображена в Інформаційному листі ВГСУ «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію» від 28.03.2007р., в п. 13 якого зазначається: «у разі розміщення інформації в мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного ознайомлення, особа, чиї права та законні інтереси порушені її поширенням, може подавати відповідні позовні вимоги до власника веб-сайту, на якому розміщена ця інформація».

Згідно п. 31 Постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав», при вирішенні спорів, пов’язаних з незаконним розміщенням творів в мережі Інтернет, суд повинен установити, чи перебуває веб-сайт та розміщена на ньому інформація в розпорядженні особи, якій пред'явлено позовні вимоги, а також чим підтверджується факт порушення нею авторського права.

Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

З приводу доцільності притягнення до відповідальності власника сайту соціальних мереж в разі порушення на такому сайті прав інтелектуальної власності, думки різні. Деякі науковці та юристи-практики твердо стоять на позиції про те, що належним відповідачем у справах про порушення прав інтелектуальної власності є саме власник сайту, обґрунтовуючи раціональність такої думки тим, що порушені авторські права можуть бути швидко відновлені, не потрібно витрачати час на пошук користувача, який розмістив твір, тощо. Слід визнати, що така позиція є досить дискусійною тому з нею важко погодитися. Доцільним видається в такому разі, хоча б передбачити права регресу власника сайту до користувача, який порушив права інтелектуальної власності. Крім того, для притягнення власника сайту до кримінальної відповідальності необхідно перш за все довести його умисел на вчинення протиправних дій.

Щодо соціальних мереж за аналогією довгий час взагалі застосовувався підхід, визначений у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1, яка встановлює відповідальність власника веб-сайту поряд з автором. Так, відповідно до п. 12 даної Постанови, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо ж автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Ще більше ускладнив ситуацію суперечливий Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет», який зазнав чимало критики і в результаті не був погоджений. Даний законопроект, на думку багатьох фахівців, фактично встановлював презумпцію вини власника сайту, на якому відбулося порушення прав інтелектуальної власності. 

Висновки.

Отже, як бачимо, позиції щодо відповідальності власників соціальних веб – сервісів за порушення прав інтелектуальної власності, що мали місце на їх сайті, неоднозначні та дискусійні на предмет справедливості та правомірності пред’явлення претензії, по суті не до самого порушника, а до інструменту, за допомогою якого такі права порушуються. Крім того, неможливо довести, що соціальні мережі apriori були створені з метою порушення прав інтелектуальної власності, як і встановити умисел таких сервісів на незаконне розміщення та поширення об’єктів інтелектуальної власності, оскільки таке розміщення та поширення відбувається саме користувачем, а не адміністрацією сайту, і саме за його рішенням.

В результаті аналізу законодавства, правил соціальних мереж та практики, на мою думку, єдино можливим варіантом гарантії дотримання авторських прав в довгостроковій перспективі є встановлення саморегулюючого правового механізму, успішно існуючого вже більше десяти років у США та деяких європейських країнах. Проте, вважаю, що не слід упускати з уваги, що соціальні мережі хоч і не несуть відповідальності за інформацію, розміщену його користувачами, проте в силу своїх технічних можливостей здатні припинити порушення прав інтелектуальної власності.

Тому, доцільно було би таки покласти відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності на подібні веб-сервіси у випадках ігнорування ними або невиконання вимог щодо прийняття мір по припиненню порушень прав на об’єкти інтелектуальної власності. В інших випадках , в разі розгляду справи в суді, доцільним видається залучення власників соціальних мереж в до судового процесу лише в якості третіх осіб.