Захист інтелектуальної власності

Розрізняють дві основні форми захисту права інтелектуальної власності:

Перша форма захисту являє собою діяльність уповноважених органів влади щодо захисту порушених або оспорюваних прав. Суть її полягає в наступному: особи, права і законні інтереси яких порушені, звертаються за захистом до державних чи інші компетентні органи (наприклад, до суду), які уповноважені приймати заходи, необхідні для відновлення порушеного права або припинення правопорушення.

Таку форму захисту прийнято називати юрисдикційною. У її рамках виділяють загальний і спеціальний порядок захисту порушеного права інтелектуальної власності. Відповідно до загального порядку, захист права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів здійснюється судом. Спеціальний порядок (адміністративний) захисту застосовується як виняток із загального правила, тобто тільки в прямо передбачених законодавством випадках. Це стосується звернення, наприклад, в Антимонопольний комітет України, Апеляційної палати Укрпатенту тощо.

Другу форму захисту прийнято називати «неюрисдикційна», і вона в свою чергу включає дії юридичних і фізичних осіб щодо захисту прав інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів, які здійснюються ними самостійно, тобто без звернення за допомогою до державних або інші компетентні органи. Іншими словами, відбувається самозахист прав.

Згідно зі ст. 432 Цивільного кодексу України, будь-яка особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності. Зокрема, цивільно-правові способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені у ст. 16 вищезгаданого кодексу.

Керуючись нормами закону, суд може винести рішення, зокрема, що стосується:

1. застосування негайних заходів щодо запобігання порушення права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;
2. зупинки переміщення через митний кордон України товарів, імпорт або експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
3. вилучення з цивільного обороту товарів, вироблених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності та знищення таких товарів;
4. вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь;
5. застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону, з огляду на провину особи та інших обставин, які мають істотне значення;
6. публікація в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Згідно зі ст. 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», будь-яке посягання на права власника свідоцтва на знак для товарів і послуг вважається порушенням прав власника свідоцтва.

Увага: порушенням прав власника свідоцтва є також використання без його згоди в доменних іменах схожих знаків і позначень.

На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник повинен відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки.

Власник свідоцтва може також вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використовуваного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Або знищення вироблених зображень схожого до ступеня змішування знака або позначення.

Увага: вимагати поновлення порушених прав власника свідоцтва може за його згодою особа, яка придбала ліцензію.

Способи захисту прав

Захист прав на знак здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку.

Суди, зокрема, розглядають спори наступного характеру:

• встановлення власника свідоцтва;
• складання і виконання ліцензійних договорів;
• порушення прав власника свідоцтва.